Дивись і запам’ятай, юначе. Нехай бережуть тебе від цього боги, але народився ти в таку пору, коли корисно закаляти себе прикладами стійкості
Тацит. Аннали, 16, 35
Триста спартанців, проти Ксеркса послані, коли трахинці з іншими греками, налякані великою кількістю війська наступаючого, втекли, розмишляли в тіснині між горами стоячи.
Один з них сказав:
Вибрані ми з цілої Греції, страх і небезпека – не новина для нас: чи силою, чи умислами на шкодять – згадаймо про численні перемоги наших славетних предків, скільки міст вони взяли і скільки – оборонили, скільки трофеїв брали в переможених народів! Великий жаль буде якщо втечемо: впадуть церкви і стихнуть молитви, занепаде велика слава народу нашого. Встидаймося, встидаймося! Хоча не втечемо з поля битви, але соромно що навіть думки такі між собою могли дозволити. О спартанці, проти азіатських народів не постидіть славетних подвигів дідів та прадідів ваших, принаймні, приклади їхні нехай вами рухають – з дитинства бо готувались ми до цього дня. Якщо думка до здобичі, а не до перемоги прив’язана, то майте перед собою такий умисел: не принесу додому перських трофеїв, але на трофеях тих впаду. То однак говорю не так як тим хто загинути мав би: бо як прийде час смерті нашої, то обманюється той хто намагається дати смерті відсіч. Глупа то річ триматись за те, чого зберегти не можеш. Нікому Бог і природа на віки вічні життя не давали, і усім народженим призначений час і вмерти: невимовно багато і молодих, і середнього віку, і старих відходить: і часто багато їх прагнуть смерті, бо через неї лежить шлях до безпеки і покою. Але посмертна слава кінця не має: ближче так до Бога, Котрий так само смерть прийняв.
Інший мовив:
Кожен з народів грецьких має свої прикраси. Афіни славні науками, Фіви – благочестям, а Спарта – лицарським ремеслом. З того то часу як нас Евротас ріка омиває і з дитинства привчає до несіння військових обов’язків. Звідти Геркулес має похвалу що через мужні вчинки до неба дістався. Геркулес не зважав на небезпеки, і ми нащадкам не хотімо виродками перед світом предстати.
Інший мовив:
Прийшли ми сюди для службі вітчизні своїй, стали тут за усю Грецію, щоб ворога перемогти: своїх бо ми вже здолали. Нехай знає той неприятель що немає нічого важчого як озброєного спартанця здобувати. Нехай ворог буде свідком чесноти нашої. Куди б Ксеркс погляд не кинув – всюди нас побачить.
Інший мовив:
Згадайте пісні матерів наших, коли, повивши, колисали, з дитинства до цноти заклики нам даючи, а також нагадування тим хто на війну йде: з щитом чи на щиті. І менший сором з бою без зброї чи щита повернутись ніж збройному утікати. Спійманий спартанець вбий, каже, не стане невольником: і не спіймав би мене якби хтів я тікати.
Інший мовив:
Не знаю, чи здобудемо перемогу, але напевно переможеними бути не можемо. Переможений – це той хто здається, або тікає. Якщо так, то перемогти нас не можна. Бо коли помремо в бою, не згасне слава і пам’ять наша. Шкода багато говорити. Солодкою і учтиво завжди була ця справа – заради вітчизни життя покласти. Колись все одно смерть нас не мине, в тим лише різниця що подих останній свій можемо випустити безславно, вдома на ліжку, а можемо – учтиво та зі славою батьківщині віддати. Коли так для вітчизни нашої мужньою смертю помремо, нащадки на гробах наших присягати будуть.
Хіба нас не триста? Триста, але лицарів! Але озброєних! Але спартанців!
У важких і тяжких пригодах порада моя така: мужність – найкращий захист.
Інший мовив:
Не хочемо більше мовити. Честь кличе нас до бою ставати.
Леонід король спартанців так завірив:
Уроджена чистота помислів ваших – честь для служби вітчизні, і не закликів до чесноти, але похвали потребує. Ходімо ж до сніданку, вечеря ж бо нам в іншому світі приготована.
Герої ці греками були, але і в нашім народі слов’янському чимало знайти можна прикладів відваги і мужності.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Тотальный контроль - Лариса Зуйкова «И он сделает то, что всем, малым и великим, богатым и нищим, свободным и рабам, положено будет начертание на правую руку их или на чело их,
и что никому нельзя будет ни покупать, ни продавать, кроме того, кто имеет это начертание, или имя зверя, или число имени его.
Здесь мудрость. Кто имеет ум, тот сочти число зверя, ибо это число человеческое; число его шестьсот шестьдесят шесть».
Откр.13, 16-18.
Теология : Альфред Великий. Боэциевы песни (фрагменты) - Виктор Заславский Альфред Великий (849-899) был королем Уессекса (одного из англосаксонских королевств) и помимо успешной борьбы с завоевателями-викингами заботился о церкви и системе образования в стране. Он не только всячески спонсировал ученых монахов, но и сам усиленно трудился на ниве образования. Альфреду Великому принадлежат переводы Орозия Павла, Беды Достопочтенного, Григория Великого, Августина и Боэция. Как переводчик Альфред весьма интересен не только историку, но и филологу, и литературоведу. Переводя на родной язык богословские и философские тексты, король позволял себе фантазировать над текстом, дополняя его своими вставками. Естественно, что работая над "Утешением философией" Боэция, Альфред перевел трактат более, чем вольно: многое упростил, делая скорее не перевод Боэция, но толкование его, дабы сделать понятным неискушенным в античной философии умам. Поэтому в его обработке "Утешение" гораздо больше напоминает библейскую книгу Иова.
"Боэциевы песни" появились одновременно с прозаическим переводом "Утешения" (где стихи переведены прозой) и являют собой интереснейший образец античной мудрости, преломленной в призме миросозерцания христиан-англосаксов - вчерашних варваров. Неизвестна причина, по которой стихи и проза, так гармонично чередующиеся в латинском оригинале "Утешения", были разделены англосаксами. Вероятно, корень разгадки кроется в том, что для древнеанглийского языка литературная проза была явлением новым и возникновением ее мы обязаны именно переводам короля Альфреда. Делая прозаические переводы, король был новатором, и потому решил в новаторстве не переусердствовать, соединяя понятный всем стих с новой и чуждой глазу прозой. Кроме того, возможно, что Альфред, будучи сам англосаксом, не понимал смешанных прозаическо-стихотворных текстов и решил, что лучше будет сделать два отдельных произведения - прозаический трактат и назидательную поэму. Как бы там ни было, в замыслах своих король преуспел. "Боэциевы песни" - блестящий образец древнеанглийской прозы и, похоже, единственный случай переложения латинских метров германским аллитерационным стихом. Присочинив немало к Боэцию, Альфред Великий смог создать самостоятельное литературное произведение, наверняка интересное не только историкам, но и всем, кто хоть когда-то задумывался о Боге, о вечности, человечских страданиях и смысле жизни.
